Що таке «дитиноцентризм» та його наслідки для дитини

Протягом багатьох століть діти взагалі не мали прав, сприймалися суспільством як речі чи робоча сила без власної думки, інтересів чи потреб, що може лише коритися волі старших. Тривалий час фізичні покарання були невіддільним етапом навчального та виховного процесу. 

З часом ставлення до малечі стало гуманнішим, проте переконання, що батьки знають краще, чого дитині слід навчатися, нікуди не зникло. Шкільна програма ніби завантажувалася в дітлахів, адже було заведено завчати матеріал, аби тільки отримати належні оцінки. 

У сучасному світі дитина – самостійна одиниця суспільства, а освітній процес присвячений не лише забезпеченню знаннями, а й прищепленню в екологічній формі любові до процесу отримання знань. Ефективним методом досягнення такої мети є дитиноцентризм – особистісно зорієнтований педагогічний підхід, що передбачає максимальне зважання на права дитини, її інтереси, потреби та здібності.

Що таке дитиноцентризм

Дитиноцентризм – це ідея сучасної освіти, за якою для розвитку та самоактуалізації дитини треба створити оптимальні умови, бути уважним до системи її цінностей. Головним завданням при цьому є не вкласти в учня максимальний обсяг знань, а навчити швидко та ефективно отримувати інформацію, мислити інноваційно, а діяти креативно. Дитиноцентризм в освіті – це співпраця всіх учасників навчального процесу: учнів, педагогів, батьків.

Дитиноцентризм у контексті НУШ

Дитиноцентризм в НУШ є основою навчальної концепції. Беруться до уваги інтереси, таланти, погляди, потреби та особливості розвитку дитини. Психологічний комфорт школяра є пріоритетом, а педагоги покликані підтримувати та розкривати потенціал кожного учня. 

Нова українська школа трактує дитиноцентризм як навчання та виховання дитини, що відповідають її сутності та розвивають життєві компетенції. Мета НУШ, згідно з цією концепцією, – створити сприятливі для навчання умови, завдяки яким дитина пізнаватиме світ.

Та останнім часом поняття дитиноцентризму отримало дещо викривлене тлумачення: іноді можна зустріти думку, що йдеться про акцент на правах, обов’язків дитина не має, жодні вимоги до неї відсутні – нібито будь-яка поблажливість доречна, тільки б не травмувати. 

Виник так званий хибний дитиноцентризм – орієнтація на дитину, тільки у гіперболізованій формі: у будь-якому суперечливому питанні обирається те рішення, яке є зручними чи приємним для дитини; дорослі ставлять щастя дітлахів вище своїх потреб. Є наступні чинники цієї плутанини з визначенням терміну:

• Гасла НУШ спрощуються до «дитина в центрі», «навчання через гру».
• Не всі вчителі дієво підвищили кваліфікацію, тож демонструють старий підхід до викладання, а від нового – лише назва. 
• Батьки сприймають освітню реформу крізь призму власних страхів: «Тільки б навчання не було таким суворим, як в моєму дитинстві». Стається зсув від авторитарності до вседозволеності. 

То що таке дитиноцентризм? Це не повна відсутність обов’язків і правил, вони наявні, проте вигідні школярам.

Дитиноцентризм у вихованні вдома

Виховання в сім’ї за принципами не хибного, а справжнього дитиноцентризму має такий вигляд:

1. Партнерство «батьки – дитина – школа». Учень має право голосу, проте не право вето. 
2. Увага до дитини з думкою про потреби батьків. Не слід жертвувати особистим часом заради освітніх потреб дитини. 
3. Авторитетне (не плутати з авторитарним) виховання. Теплі стосунки, чіткі правила та наслідки за їх порушення. 
4. Дотримання принципу «не виконуй за дитину те, з чим вона впорається самостійно».
5. Робота над культурою зусилля. Ефективним заохоченням до навчання буде похвала не лише за результат, а за підхід до подолання складних моментів на шляху до його отримання. 
6. Піклування батьків про себе. Психічно врівноважені мама й тато – ідеальний приклад для доньки чи сина. 

Тож, як бачите, дитиноцентризм спрямований на урахування різних аспектів юної особистості, проте він не ігнорує інших учасників навчально-виховного процесу. Завдяки зазначеним вище аспектам батькам вдається виховувати не ідола родини, а самостійну одиницю суспільства.

Освіта + виховання: як досягти балансу

Не усім батькам зрозуміло, як пов’язані між собою педагогіка партнерства і дитиноцентризм. Насправді взаємозв’язок є прямим: педагогіка партнерства є інструментом досягнення дитиноцентризму, котрий ставить індивідуальність кожного учня в центр освітнього процесу. Вчителі та батьки переслідують спільні цілі (створити належні умови для індивідуальних освітніх траєкторій, поліпшити шкільний досвід учня тощо), тому мають вибудувати рівноправні стосунки між собою та зі школярем. Збалансувати навчальний та виховний процес дозволяє взаємодія батьків з педагогами:

• Повідомлення батьків про події, в яких беруть участь дітлахи. 
• Обмін книжками про підходи до навчання та виховання – з подальшою організацією обговорення в очному чи онлайн-форматі.
• Спільна участь у шкільних святкових заходах: виставках, ярмарках, концертах, а також у волонтерстві. 

Велику роль при цьому відіграє бажання мами й тата відвідувати школу, зацікавленість справами дитини, позитивне ставлення до колективу педагогів та готовність вести з ними конструктивний діалог. Дитиноцентризм працює тільки тоді, коли сім’я та школа діють злагоджено.

Позитивні наслідки дитиноцентризму для дитини

Поєднання навчання й виховання, перебування потреб та індивідуальних особливостей дитини у фокусі сприяють її осягненню своїх сильних та слабких сторін, а це добре впливає не лише на успішність, а й на спілкування з родичами. 

Дитиноцентрований підхід до навчально-виховної діяльності є для малечі шансом розвиватися, базуючись на власних здібностях. Це сприятиме самостійності, відповідальності, успішній самореалізації та досягненню особистого щастя у дорослому житті.

Потенційні ризики й негативні наслідки “хибного дитиноцентризму”

Хибне трактування дитиноцентризму як «дитина – центр всесвіту» не навчає школярів зважати на інтереси інших людей, а отже формує викривлене бачення світу. Неправильний дитиноцентризм приносить багато шкоди:

• Важкий стан при зустрічі з перешкодою. Це наслідки вседозволеності. Дитина не вміє витримувати об’єктивну критику та відмови. Емоційні прояви – сплески тривоги, агресії, розвиток депресії.
• Безпорадність. Якщо за дитину робити усі домашні справи та шкільні завдання, у майбутньому вона продовжуватиме шукати того, хто виконає обов’язки за неї.
• Відсутність вміння очікувати на задоволення. За викривленого дитиноцентризму бажання дитини задовольняється одразу, а це унеможливлює формування механізму очікування та самоконтролю. Батьки квапляться виконувати будь-які «хочу», адже не витримують дитячих істерик. Малеча чудово це розуміє та користується цим: слізне наполягання стає інструментом досягнення бажаного.
• Невидимий бар’єр, що перешкоджає встановленню масштабних цілей та досягненням, на які насправді здатен. Це є результатом заниженої планки: «Зроби принаймні це – і отримаєш винагороду». Тобто потенціал малого непосиди не розкривається повною мірою. Керуючись хибним дитиноцентризмом, педагоги та батьки покладають надії на те, що висока самооцінка сприятиме досягненню успіху, хоча насправді це під силу лише з адекватною оцінкою власних вмінь та зусиль.
• Низька соціальна відповідальність. Дитина, яка була батьківським проєктом, згодом не розуміє, що її вчинки впливають на колектив. У майбутньому це дорослий, який не може працювати у команді та постійно професійно вигорає.

Неправильне розуміння дитиноцентризму призводить до виховання людей, які не докладають достатньо зусиль, виконуючи обов’язки, а також бояться стикатися з дискомфортом. Це призводить до глобальних економічних наслідків: роботодавцям складно знайти гідних кандидатів на вакансії, а на підтримання ментального здоров’я тендітних співробітників спрямовуються значні кошти.

Рекомендації для батьків і вчителів

Педагогам та батькам слід надавати малечі право вибору, не застосовувати тиск, зважати на думку дитини. Батьки та вчителі мають бути командою: спільними діями вибудовувати вектор розвитку школяра, що допоможе виховати щасливу й автономну особистість.